Реальність наче сон... збентежена сутність буття... вщент розтрощена мрія... песимістичний сон... непробитися промінцям сонця... серце дуже жорстке і водночас вражене несамовитим болем... Чому?... Тому що таке життя... Таке, яким я його собі уявляю...
Боротьба розуму і серця - скінчилася хаосом думок і спостошуючою байдужістю... хочу втікти... чим подальше... наївна... немає такого місця у світі де можна сховатися від самої себе... майже нічого не хочу... лише одного: - сховатися в міцну фортецю, де мені буде затишно і спокійно... а це тільки в Його долонях, під захистом Його міцної руки... В тіні Його крил...
Осяй мене Своїм теплом,
Зігрій від люті зла,
І дай забути те життя,
яким жила сама.
Нехай, від погляду Твого зчезає темрява і морок, а від ніжності Твоєї тане крига пустоти. Розплав моє серце, як золото, очисти від негоди дня. Дай зрозуміти той шлях, яким мене ведеш Ти. Своїм мовчанням розкажи... І в втратах дай знайти Тебе. І вихід намалюй на холодних стінах реальності, щоб знову посмішка моя радувала Твоє серце. Проклади дорогу, там де її немає, як колись солодко мені обіцяв. Я Тобі віддаюся, бо сил моїх вже не вистачає. Врятуй мене від пагуби власних думок! Просвіти мене вічністю Твоєї мрії, і дай забути нестримне почуття, і віднайтися в Тобі...
В промінцях Твоєї надії,
Розправити крила - летіти до Тебе...
І більше нічого вже майже не треба!
Хотіти не в силах...Взлетіти без крил...
Лиш поглядом в душу, - проник дотик Твій...
Чекання зломило мою ніжну душу,
А Ти надихнув мене знову летіти.
Із попелу знову на Крилах підняв...
В Тобі відновилися мої сили,
Й надія палає супроти вітрам!
Вірю...
Кондратенко Светлана,
Украина, Белая Церковь
Красное на сером...цвета расстрелянного неба и крови... боли, любви, мечты и всего красного, что течет во мне... изнанки, самой обнаженный из внутренностей... к такой себе я не позволяю прикасаться никому, кроме Иисуса, Он меня видел, принял, полюбил. И теперь мое серце бьется в ритм с Его призванием, Словом, Голосом, Сердцем, Мечтой... Он - моя жизнь, и моя любовь без меры... И теперь я углубляюсь в Его вечность... e-mail автора:KS_Logos@ukr.net
Прочитано 6778 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Насилие. 1 часть. - Оксана Тищенко - Осанна Нет смысла писать и делать что-то, что не спасает души. Этот рассказ очень сильно изменил меня саму. Здесь нет имен - это аллегория. Но каждый суди себя сам: на каком месте стоишь. В эпицентре событий или как безучастный наблюдатель. Но, если есть грех, покаяться надо, надо покаяться. Себя не жалеете - пожалейте других. Ведь мысль - материальна. Она - первая ступень ко греху.
"В искушении никто не говори: Бог меня искушает; потому, что Бог не искушается злом и сам не искушает никого, но каждый искушается, увлекаясь и обольщаясь собственной похотью; Похоть же, зачав, рождает грех, а сделанный грех рождает смерть". Из Иакова 1:12-18
"...а кто соблазнит одного из малых сих, верующих в Меня, тому лучше было бы, если бы повесили ему мельничный жернов на шею и потопили его во глубине морской. Горе миру от соблазнов, ибо надобно придти соблазнам; но горе тому человеку, через которого соблазн приходит". Матфея 17:6,7
Дитя Мое - Tарасова Наталия Может быть, это и несерьезно, переживать несчастья во сне, когда у других они в реальной жизни. Но...... У меня нет дочери, а только мальчишки, и зовут меня не Ксения, а в остальном все так и было.
